тел.: +380686847461
uzv.ukraina@gmail.com
Меню

Не сексизм, а патріотизм. Історія дівчини-курсантки з нашумілого фото


Красуня-військова, з фотографії до Дня захисника України, яку штаб образив сексизмом

У День захисника України, 14 жовтня, українські соцмережі ахнули й охнули одночасно. Прес-служба штабу АТО на своїй фейсбук-сторінці поширила розкішне фото з двома дівчатами-військовослужбовицями, але підпис до нього спричинив скандал:

«Напевно, привітальну листівку підписує комусь до Дня захисника України)
Ви можете залишати теплі побажання до свята під цим постом…»

shtab-ato-seksizm

Зараз цей знімок зі сторінки штабу АТО вже видалили разом із підписами.

І недарма, адже серед них більшість стосувалися не так свята, як сексистського фейлу, якого припустилися у штабі: «Совки і сексисти, точно. А захисницям і захисникам – найщиріші вітання і подяка», «Теплі побажання хлопцям в зоні АТО? А жінкам? Чи будемо робити вигляд, що жінок на Сході немає?», «А дівчат не вітати? Знову ви робите свято офісних «захисників» за статевою ознакою?»…

Звинувачення були по ділу, звісно. Якихось вибачень від штабу не надходило, а за дівчат і жінок – прикро. Адже вони не лише мають право захищати Батьківщину нарівні з чоловіками, а й успішно його реалізують, в тому числі – у зоні АТО.

«Новинарня» вирішила виправити фейл штабу та його SMMників і знайшла одну з красунь, які зображені на тому резонансному фото.

Чарівна чорнявка – не якась там підставна модель, а найсправжнісінька військова, ну хіба що дуже молода.

Це 17-річна Вікторія Гавриленко («але скоро буде 18!»), курсантка-першокурсниця факультету ракетних військ і артилерії Національної академії сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного (Львів).

Сама – з міста Пологи Запорізької області, школу закінчила на «відмінно». Завдяки артистичному хисту стала волонтеркою, а після того, як побачила війну на Донбасі – вирішила вчитися «на воєнщину».

У львівській військовій академії дівчат-курсанток вистачає, але вони здебільшого зосереджені на «гуманітарно-культурних» факультетах. Тоді як Гавриленко і ще двоє її подруг є першопрохідницями на, здавалося б, суто «чоловічій» кафедрі – комплексів та приладів артилерійської розвідки.

– Так, виходить, що ми перші дівчата за весь час на цьому факультеті. Мабуть, керівництво захотіло подивитися, як ми справимось. Чи можна в армію впускати дівчат саме на такі посади. Так, наче експеримент. Якщо побачать, що ми справляємося – мабуть, відкриються ці спеціальності і для інших дівчат. Я думаю, ми цей експеримент не провалимо, – каже Вікторія.

Телефонний дзвінок застав камуфляжну «селебріті» в приготуваннях до Дня Збройних сил України, який – і це чути з інтонацій дівчини – для неї справді «своє», велике свято.

Якщо не дивитися на фото статурної красуні, по телефону милий суржик видає у Віті вчорашню школярку – але дуже емоційну, щиру, захоплену та переконану в правильності свого вибору.

Вікторія Гавриленко

  • Вікторіє, ви вже кілька місяців навчаєтеся в Академії сухопутних військ на зовсім не «дівочій» спеціальності. Ще не шкодуєте за той вибір, який зробили?

– Ні, не шкодую. Навпаки, я дуже рада, що вибрала саме артрозвідку.

Кажуть, що це чоловіча військова професія. Але, як мені здається, якщо тобі цікаво, якщо ти готовий навчатися і дружиш з розумом, то навряд чи на цій спеціальності набагато тяжче, ніж на культурології або на виховній роботі, де у нашій академії навчається більше дівчат.

Я ні грамочки не шкодую про це, от!

  • Ви перші дівчата на факультеті ракетних військ та артилерії…

– Так. Артрозвідка – це спеціальність. Ми вступили у 2016 році – я і ще дві дівчинки, Анастасія Подольська і Вікторія Гуріненко.

Анастасія Подольська. Судячи зі сторінки в соцмережі, її батько служить у ЗСУ на Львівщині. Фото: ВК

Вікторія Гуріненко. Судячи зі сторінки ВК, вона старша за дівчат, приїхала з смт Гончарівське Чернігівської області, де дислокується 1-ша окрема танкова бригада

  • Настя Подольська – це білявка поруч із вами на тому самому фото? Я з її сторінки ВК зробив висновок, що в неї батько військовий…

– Так, це вона, у Анастасії тато військовий.

  • Після вступу в академію ви нічого не пишете про це на своїй сторінці в соцмережі. При тому, що раніше активно висвітлювали свою волонтерську діяльність…

(перебиває) Ну, знаєте, я не хотіла б чимось хвалитися просто так. От якщо я вже чогось справді доб’юся, зможу себе показати – тоді я це викладу. А доки я залишаю свої враження при собі.

  • …То чи можна казати, що ви вже твердо вирішили для себе обрати військовий фах та артилерію? Чи ще можна буде розвернутися?

– Так, я з упевненістю можу сказати, що я хочу і я буду тут. Хоча, знаєте, це не заважає мені займатися музикою і танцями. Я, як і раніше, дуже люблю співати. В Академії є такі можливості, так що не потрібно сприймати це як якийсь «монастир».

Власне, я й коли в АТО їздила, то співала там і танцювала. І якщо в Академії у курсанта артрозвідки є бажання, час та здібності, то всім цим тут можна займатися. І викладачі ставляться до цього з розумінням. Тут дуже багато талантів (усміхається).

  • А чи немає з боку викладачів на факультеті якогось упередження до перших дівчат, які навчаються артилерії?

– Я скажу, що ні. Адже, знаєте, принаймні я одразу сказала викладачам, що не треба мене жаліти – я свідомо обрала цю професію і не потребую якихось поблажок. Значить, повинно бути все «на уровні».

Треба вдосконалюватися й доказувати викладачам, що ти не просто так потрапив, а це – свідомий вибір.

 

  • На початку цього року (наш сайт про це чимало писав) на рівні Генерального штабу ЗСУ виникла колізія щодо заборони прийому жінок на контракт у Збройні сили. Потім її скасували, але таке обмеження пояснюють тим, що до багатьох військових посад жінки недотягують фізично. Чи доводилося вам уже тягати ящики зі снарядами? І як узагалі плануєте вирішувати цю проблему?

– Знаєте, я все ж таки сама захотіла сюди прийти. Мене не мама і не тато сюди прилаштовували. Тому, думаю, при бажанні можна буде й снаряди потягати.

Якщо є велике бажання – для тебе не буде нічого неможливого. Я так вважаю. То якщо людина випадково тут опинилася або тато так захотів, і немає бажання цьому навчатися та вдосконалюватися, то толку не буде – хай ти навіть хлопець, а не дівчина.

 

  • У вас мама й тато не військові?

– Ні, взагалі.

  • А снаряди вам уже доводилося піднімати?

– Ні, ще не доводилося. Ми як перший курс займаємося трохи іншим – поки що ознайомлення, теорія… Обіцяють, що це буде на другому курсі.

 

  • А яка у вас зараз улюблена дисципліна?

– О, напевно, це предмет стрілецької зброї. Дуже цікаво! А ще – тактика. Але то так, а цікавіше – стріляти! Ми їздили вже на Яворівський полігон, бралися до цього серйозно, пробували і з СВД стріляти, і з ПКМ. Дуже було цікаво. Приблизно два-три тижні тому. Хоча ми попали на дуже погані погодні умови – сніг, дощ… Але, я вам скажу, нас це не зупиняло (говорить емоційно, з нотками захоплення в голосі). Ще більше наснаги додавалося! Мені ще більше сподобалося пройти таке випробування.

  • Скільки років вам навчатися в Академії?

Наш курс розраховано на п’ять років. Маємо отримати магістрів і звання молодших лейтенантів.

Вікторія Гавриленко ще до вступу в Академію сухопутних військ. Фото з ВК

  • Чи готові ви до того, що після закінчення військового вишу вас як офіцера-артилериста регулярних військ пошлють в зону АТО, виконувати завдання, безпосередньо пов’язані з вашою спеціальністю?

– Я скажу так: якщо я сюди йшла, то я, мабуть, знала, що у нас в країні відбувається. Тому якщо буде треба – я готова. Я особисто сюди не за погонами чи якимись вигідним становищем прийшла. Ми народилися тут і повинні безпосередньо захищати нашу державу. Я свідома цього.

Знаєте, батьки намагалися втримати мене від вступу до військового ВНЗ. Якраз так і говорили: зрозумій, тебе ж зашлють в АТО, ти ж уже була там як волонтерка, бачила це жахіття! Але мене це не налякало. Ми ж молодь, а хто ще повинен наводити порядок у цій державі!

viktoriya-gavrilenko-_28

  • Тобто ви вступили у військовий виш всупереч волі батьків?

– Мабуть, можна й так сказати. Ну, мама думала, ще коли я починала в АТО їздити, «подивиться на це трохи – набридне, перегорить». Адже в мене в школі була мрія стати актрисою. І до останнього вважалося, що я піду вчитися на кіно.

Але коли почала їздити на Донбас, побачила це своїми очима, почала все це переживати… Мені все це стало небайдуже. Я зробила свій вибір і сказала мамі: ви мені хочете зіпсувати все життя? Щоб я вам потім весь час згадувала, як ви мені стали на заваді?

Тож ні тато, ні мама мене не зупинили. Вони сказали: добре, це твій вибір, яким би він не був.

  • До речі, які у вас у школі були оцінки?

– Я відмінниця була! І музичну школу закінчила, теж на «відмінно», отак.

Вікторія Гавриленко з бійцями АТО

  • Я в інтернеті прочитав, що ви з 15 років займалися волонтерством…

– Так (з гордістю)! З 2014 року. Вийшло так, що я виступала в Пологівській райдержадміністрації. Мене там помітили працівники РДА. Вони запропонували разом їздити в зону АТО. Я в це втягнулася, співала перед бійцями на Донеччині, танцювала, читала вірші. Збирала для Збройних сил речі, продукти… По-всякому підтримувала наших бійців.

Вікторія Гавриленко

Знаєте, вони говорили: «те, що ви їжу привозите – це добре, але головне – що ми бачимо вас, дітей, ви такі, як наші діти…»

І в того бійця сльози радості на очах, бо я перед ним така сама 11-класниця, як його дочка вдома.

Ми розуміли, як їм важко. І старалися підняти їм настрій, показати, що вони потрібні своїй країні.

  • Вважається, що в армії для жінок одна з головних незручностей – це те, що побут не пристосований до співжиття з багатьма чоловіками. Як у вас із цим зараз?

– Ну, зараз ми живемо в гуртожитку. Тут усе затишно. Як цивільні. Хочеш – купуй рожеві шторки, рожеве одіяльце… У нас тут кімната якраз на трьох дівчат із факультету. Тобто тут іще не відчувається, що ти солдат.

  • А як було на полігоні?

– Нормально, все добре! Хлопці дівчат не ображають. Вони ж розуміють, турбуються. У нас узагалі офіцери піклуються про курсантів, особовий склад. Ми і на полігоні жили в окремому наметі (усміхається).

  • Хлопці намагаються вам догоджати?

(сміється) Спочатку дійсно так і було. А потім, знаєте, вони побачили, що дівчата й самі можуть велику дистанцію пробігти, із протигазами та автоматами… І зрозуміли: навіщо допомагати – вони й самі це все можуть!

Але, знаєте, і ми не дозволяли, щоб нам аж так помагали. Я особисто у фізпідготовці від хлопців не відстаю, іноді навіть навпаки (посміхається). Іноді викладачі говорять: беріть з неї приклад! А так і є! (сміється).

Автор: Дмитро Лиховій

Джерело

Відділ моніторингу Української Жіночої Варти